Щоб перейти на даний сайт, натисніть на картинку

Як допомогти дитині знайти друзів

Якщо ваша дитина ходить у дитячий садок, ви, швидше за все, питаєте її, з ким вона там разом грає. І якщо ваша п'ятирічна донька каже, що не може знайти собі товариство, ви, імовірно, уявляєте собі, як вона стоїть на самоті і штовхає ніжкою камінчики, доки інші діти навколо бігають і веселяться. Так, така ситуація може травмувати материнське серце. Тому батькам варто частіше запрошувати інших дітей у гості й допомагати своїй дитині знаходити спільну мову з однолітками – з часом це покращить ситуацію.

Друзі потрібні вашій дитині, як їжа й фізичні вправи. Одне з досліджень показало, що діти, яким складно зав'язувати та підтримувати дружні відносини, частіше кидають школу та в підлітковому віці набувають таких проблем із психікою, як агресія й депресія. Діти, які вміють ефективно управляти соціальними ситуаціями, більш стресостійкі та впевнені в собі.

Хоча більшість дітей, коли йдуть до дитячого садка і школи, починають самостійно зав'язувати дружні відносини, все-таки навіть найбільш комунікабельні, товариські діти в певний момент зіштовхуються із проблемами соціалізації. Так, наприклад, дошкільнята активно оволодівають здатністю ділитись і ввічливо грати з іншими дітьми, що часто призводить до конфліктів, а в початкових класах діти можуть проявляти егоїстичність, владність і вимагати визнання їх особистої винятковості.

Якщо вашій дитині важко долучитись до товариства або порозумітись із однолітками, вона, швидше за все, потребує вашої допомоги – хоча те, як і наскільки ви повинні втручатись, залежить від конкретної ситуації. У даній статті зібрані поширені приклади дитячих проблем та способи їх вирішення.

«Мені ні з ким грати»

Чому це відбувається: на відміну від малюків, які цілком щасливі, коли грають на самоті, дошкільнята потребують товариства інших дітей. Однак вони іноді соромляться питати, чи можна взяти участь у будівництві вежі або у грі в ляльки. Деякі діти хвилюються, що коли під час гри вони попросять про це інших дітей, їх просто не приймуть.
Стратегія вирішення проблеми: переконайте дитину, що навіть дорослі можуть нервувати, коли їм доводиться звертатись із проханням до незнайомих людей, але є способи, що допомагають полегшити подібне звернення. Навчіть дитину запропонованого далі триступеневого процесу, моделюйте відповідні ситуації вдома, потім вийдіть на дитячий майданчик і попрактикуйте цей підхід у реальних умовах:
1. Нехай дитина підійде до групи дітей і протягом кількох хвилин поспостерігає за тим, як вони грають.
2. Після того як вона зрозуміє суть гри (наприклад, діти будують палац із піску), нехай дитина подумає про те, чого в цій грі їм не вистачає (можливо, якої-небудь цікавої формочки). Якщо це гра командна, нехай дитина визначить, в якій команді менше гравців або яка з команд слабша.
3. Потім вона може попросити дітей дозволу приєднатись до гри: «У вас тут весело. Можна, я теж пограю?», а також запропонувати їм те, чого бракує для гри, за її спостереженням. Тренуйте дитину посміхатись і налагоджувати зоровий контакт, щоб інші діти охочіше приймали її у свою компанію.

«Мій друг постійно повчає мене, командує мною»

Чому це відбувається: деякі діти – природжені лідери (ведучі), а деякі – підлеглі (ведені), але більшість з них знаходяться десь посередині. Завзяті й рішучі діти (які, як правило, тяжіють до пасивних дітей) можуть зіштовхуватися з такими ж сильними особистостями, як самі, і не завжди правильно розраховувати силу свого психологічного тиску на інших дітей.
Стратегія вирішення проблеми: допоможіть дитині знайти золоту середину між владністю й покорою. Запропонуйте їй простий сценарій, який можна використовувати в подібних ситуаціях, наприклад, вона може сказати настирливому другу: «Я не хочу грати в цю гру. Замість цього я хочу грати в...». Дитина повинна запропонувати конкретну альтернативу, щоб її друг знав, що вона готова відстоювати власні інтереси. Якщо дитину лякає сама думка про те, щоб кинути виклик своєму приятелю, попросіть її уявити себе героєм мультфільму, хоробрістю якого дитина захоплюється, наприклад, Іллею Муромцем. Уявлення себе вигаданим персонажем допомагає дитині долати боязкість перед взяттям ситуації під контроль.

«Коли Таня грає зі Світланою, вони не беруть мене з собою!»

Чому це відбувається: малюки не особливо розбірливі в тому, з ким вони граються, але вже в дошкільному віці вони набувають більш осмисленого й вираженого відчуття своїх симпатій і антипатій. Діти також виявляють, що можуть контролювати інших за допомогою слів. Дівчинка може прийти додому в сльозах і розповісти матері, що дві її найближчі подруги сказали їй: «Ти нам не подобаєшся. Ми з тобою більше не дружимо». Справді, три дівчинки – це вже натовп. Дослідження виявили, що дівчатка у віці від 3 до 5-ти років, як правило, воліють грати тет-а-тет, у той час як хлопчики того ж віку тяжіють до різних груп.
Стратегія вирішення проблеми: коли ваша дитина грає із двома або більше дітьми, намагайтесь спрямовувати її на групові ігри, такі як виконання творчих завдань або хованки, – так легше заводити друзів. Такі ігри більш природні й гармонійні. Або попросіть вихователя/вчителя вашої дитини порекомендувати вам дитину зі схожими інтересами, яка б могла стати добрим товаришем в іграх вашому сину або доньці.

«Мій друг ніколи не хоче грати в ту гру, в яку хочу грати я»

Чому це відбувається: маленькі діти можуть бути на диво егоїстичними. Вони зациклені виключно на своїх миттєвих потребах і ледве вміють домовлятись і вирішувати проблеми.
Стратегія вирішення проблеми: якщо спільна гра перетворюється на конфлікт, не втручайтесь відразу ж. Дайте дітям можливість вирішити його самостійно, оскільки дуже важливо, щоб вони вчились справлятись із самими типовими проблемами взаємин. Якщо діти самі не у змозі впоратись із проблемою, попросіть їх придумати якомога більше можливих способів вирішення їх суперечки. Ви можете сказати: «Що, якщо ви десять хвилин пограєте в гру, яку запропонував Ваня, а потім десять хвилин у гру Сергія?». Або попросіть їх придумати інший варіант. Якщо ці зусилля не приводять до успіху, дітям варто взяти паузу та змінити тему. Можна перекусити, побігати по двору – перевести дух і, якщо необхідно, пограти деякий час окремо один від одного.

«Коли Сашко приходить до мене в гості, мій маленький брат, як порося, забирає всю його увагу»

Чому це відбувається: молодші брати й сестри часто втручаються в ігри старших, і другу вашої старшої дитини може сподобатися возитись із малюком. Такий вибір також може бути просто перевагою конкретного дня: ваша старша дитина може захопитися своїм конструктором, а два інших хлопчики одностайно хочуть грати в індіанців (просто сьогодні їхні вподобання не співпали).
Стратегія вирішення проблеми: якщо молодша дитина трохи підросла, спробуйте і для неї теж запланувати візит друга, який відбудеться в той же час, що й у старшого. В іншому випадку зробіть усе можливе, щоб зайняти її іншими видами діяльності. Якщо не виходить відокремити молодшу, попросіть старшу дитину приєднатись до битви індіанців або придумайте заняття, яке би сподобалось усім дітям без винятку: «Може, Сашко захоче покататись на гойдалках, коли закінчить грати в індіанців».

Що ховається за «дружбою на віки»

У вашої дитини є приятель «не розлий вода». Вони навіть придумали один для одного таємні прізвиська й таємничі рукостискання. У дитячому садку (або молодшій школі) вони завжди ходять разом на обід і разом проводять усі перерви. Чи криється в цьому якась проблема?

Не обов'язково. Кращий друг – це чудово. Численні дослідження підтверджують, що наявність тривалих дружніх відносин підвищує почуття безпеки й самооцінки дитини та допомагає пом'якшити вплив стресогенних подій, наприклад, перехід у нову школу. Навіть сварки між друзями можуть бути конструктивними, оскільки вони змушують хлопців і дівчат розвиватинавички вирішення проблем, які в майбутньому знадобляться їм у взаєминах з подружжям, керівником і власними дітьми.

Проте ви, імовірно, не хочете, щоби дружба вашої дитини з однією людиною стала настільки глибокою, щоб вона відмовлялася спілкуватися з іншими своїми однолітками. Покладатись виключно на одного приятеля буває шкідливо – у міру дорослішання діти можуть віддалитись один від одного, і вашій дитині може знадобитись хтось ще для підтримки у важких ситуаціях. І хоча немає необхідності ламати її відносини з найкращим другом, порадьте вашій дитині заводити більше друзів і частіше долучатись до численного товариства. Їй важливо відчувати душевну близькість з кількома дітьми.

Учимо дітей конструктивно вирішувати конфлікти

Поради, які допоможуть батькам навчити малюків розумно й ефективно вирішувати конфлікти

Учимо дітей конструктивно вирішувати конфлікти

Іноді діти, перебуваючи вдома, у дитячому садку чи школі, втягуються в конфлікти і сварки з однолітками чи дорослими. Це неминуче. Може, звучить іронічно, але це навіть бажано. Невелика кількість суперечок і конфліктів допомагає дітям знаходити позитивні способи подолання розбіжностей. Отримані навички знадобляться їм протягом усього життя як у побуті, так і на роботі.

Якщо в ранньому дитинстві дитина не засвоїла конструктивного способу вирішення конфліктів, пізніше їй буде складно опанувати дану навичку і вона навряд чи зможе стати другою натурою вже дорослої людини. При цьому наслідки можуть виражатись у домашньому насильстві та скоєнні злочинів.

З кожним наступним етапом розвитку діти поступово покращують здатність сприймати права, потреби й бажання інших людей рівноцінно, так, як і свої власні права, потреби й бажання. Тим самим вони розвивають конструктивні соціальні навички, а також формують позитивні риси свого характеру.

Головне в навчанні дітей вирішувати конфлікти полягає в тому, щоб допомогти їм розпізнати свої емоції. Також вони повинні (і це найважча частина!) навчитися правильно висловлювати свої емоції й керувати ними. Для того щоби стати соціально відповідальними, дуже важливо, щоб діти навчились робити правильний вибір і приймали правильні рішення у відношенні до моделі своєї поведінки в тій чи іншій ситуації.

Ще один важливий момент у вирішенні конфліктів: діти повинні навчитися правильно інтерпретувати емоції інших людей. У першу чергу визнавати, що кожна людина має право на свої емоції, почуття й бажання, бачити їх прояв і розуміти; бути чутливим до інших людей і дивитись на світ з різних перспектив і точок зору. Звісно, це дуже складне завдання для маленьких дітей. Воно вимагає часу і практики.

Не так уже і складно допомогти дітям розвинути навички вирішення конфліктів, правда, це потребує терпіння й послідовного підходу. Далі наводяться поради, які допоможуть вам у цьому.

Створіть «словник почуттів». З раннього дитинства почніть огортати почуття та емоції у відповідні слова. Ілюструйте вимовлене мімікою; це допомагає дітям краще зрозуміти ту чи іншу емоцію. «Коли ти крутишся, я засмучуюсь, бо мені складно міняти тобі підгузок. Полежи спокійно хвилинку». Заохочуйте дітей ясельного віку співпереживати, переказуючи їм мову тіла інших дітей: «Подивися, цей хлопчик засмучений; він плаче, бо хтось забрав у нього його іграшку. Він хоче отримати її назад». Коли дитина досягає дошкільного віку, ви вже можете описати словами емоції й почуття, безпосередньо пов'язані з конфліктом: переляк, неспокій, злість, хвилювання, розчарування, самотність, ігнорування, збентеження, образа та інші.

Установіть стандарти і введіть обмеження. У міру зростання й дорослішання дітей діліться з ними своїми переконаннями та цілями. Забезпечте право кожної людини перебувати в безпеці – емоційно й фізично. Коли діти стануть уже досить дорослими, установіть основні правила вирішення розбіжностей. Визначте прийнятні та неприйнятні моделі поведінки: «Розкидати іграшки не можна. Скажи мені, що сталось».

Будьте гідним прикладом для наслідування. Скажіть дітям, що вони мають право відчувати себе, як вони тільки побажають, але при цьому повинні контролювати те, що роблять і як чинять. Розкажіть, якої поведінки ви очікуєте від дитини. Якщо ви не хочете, щоб вона кричала, обзивала або принижувала інших, самі не дійте подібним чином.

Заохочуйте використання мови як інструменту при вирішенні проблем. Попросіть дітей розповісти, чого вони хочуть або чого потребують. Підкресліть важливість використання слів, а не сумнівних сопіння, кректання, поштовхів або ударів: «Якщо ти хочеш додаткову порцію, просто скажи мені про це». І пам'ятайте, що півторарічні діти хоча ще й не можуть добре розмовляти самі, але прекрасно сприймають мову. Використовуйте її, щоби порозумітися з дитиною: «Таня, я теж хочу будувати кубиками. Можна, я сяду поруч з тобою?».

Допоможіть дітям конструктивно вгамовувати емоції. Допоможіть дітям правильно розуміти й називати свої емоції: «Схоже, ти дуже розгнівався. Так, це неприємно, коли комусь віддають іграшку, яку ти хотів узяти першим. Плач не допоможе. Може, ти пограєш поки іншою іграшкою?».

Покажіть дітям, як вирішувати проблеми без агресії. Зосередьтесь на поведінці та кінцевому результаті, а не на звинуваченнях та образах. Сімейні психологи й педагоги пропонують батькам використовувати фразу «Я відчуваю...» і навчити їй своїх дітей. Формат при цьому такий: «Я відчуваю_______, коли ти_______, бо_______. Наступного разу я хочу, щоб ти_______». Наприклад: «Я відчуваю надмірне хвилювання, коли ти хапаєш книгу, тому що вона може порватись. Наступного разу, щоби перегорнути сторінку, поклич мене».

Організуйте спільні й систематичні ігри дітей в доброзичливій обстановці. Ігри з однолітками, спрямовані на розвиток і при цьому добре контрольовані дорослими, надають дітям виняткову можливість на практиці навчитись вирішувати конфлікти. Ваше завдання переконатись у тому, щоб у дітей було все необхідне для успішного соціального розвитку. Наприклад, чи достатньо в них іграшок, якими вони можуть ділитися з іншими дітьми без виникнення конфлікту? Чи допомагають іграшки розвивати співпрацю й почерговість (наприклад, для цієї мети добре підходять машинки, ляльки, кубики та інші види іграшок і настільних ігор)?

Запропонуйте малюку право вибору. Оскільки малюк ще тільки вивчає емоції й мову, для того, щоб розкласти конфлікт по поличках, йому потрібна додаткова допомога. Він навіть може відволікти себе власною істерикою. Тому реагуйте першими. «Крики не допоможуть. Ось дві речі, які ти можеш зробити». Коли дітям надається чіткий вибір, вони швидше заспокоюються, краще зосереджуються й діють. Їм потрібно частіше нагадувати про вибір.

Висловлюйтеся проти фізичної агресії й обзивання. Щоразу, коли виникає агресія, припиняйте її в зародку: «Я не дозволю тобі бити Дениса. І йому я теж ніколи не дозволю вдарити тебе. Подумай, як інакше можна вирішити вашу проблему».

Не вирішуйте проблеми замість дітей; краще ставте навідні запитання. Коли діти звертаються до вас по допомогу, не розділяйте їх, не ізолюйте один від одного на різних стільцях, не кажіть, що їм треба робити. Замість цього розповідайте їм про універсальні способи вирішення проблем. Дайте кожній дитині можливість висловитись. Формулюйте запитання, які допоможуть їм проаналізувати ситуацію й вибрати варіанти її вирішення: «У чому проблема?», «Як ви пробували вирішити цю про